Інформує практичний психолог Центру – Анастасія Куріцина

Одним з центральних завдань у сфері контролю за епідемії ВІЛ є дослідження поведінкових детермінант ризику зараження ВІЛ.  Саме знання цих факторів  сприяє правильній побудові індивідуально-профілактичній роботі й вибудовуванню політики профілактики ВІЛ.

Варто зазначити, що ризикована поведінка людини може бути обумовлена, як індивідуально-психологічними, так і соціально-психологічними факторами .

Умовно можна виділити наступні поведінкові детермінанти ризику зараження:
1) індивідуально-особистісні; 2) міжособистісні; 3) соціальні.

Індивідуально-особистісні

Найочевиднішим джерелом ризикованої поведінки можна вважати відсутність правдивої інформації про шляхи поширення ВІЛ й про способи індивідуального захисту. Внаслідок відсутності знань базової інформації щодо ВІЛ-інфекції  індивід може демонструвати ризиковану поведінку. Більш того, відсутність правдивої інформації призводить до заміщення фактів міфами, в тому числі й того, що стосується способів профілактики зараження ВІЛ.

До можливих психологічних причин відносять поведінкові особливості обумовлені віком, які пов’язують з плануванням та прогнозуванням (імпульсивність, схильність піддаватися груповому тиску, почуття власної фізичної невразливості).

Особистісні особливості. Пошук відчуттів – виражена потреба в пошуку відчуттів асоціюється з виразністю різних типів ризикованої поведінки. Своєю чергою, пошук відчуттів як особистісна риса може бути пов’язаний з психофізіологічними особливостями індивіда (низький рівень збудливості).

Ціннісно-мотиваційна сфера. Розглядаючи ціннісно-мотиваційну сферу варто згадати про переконання. Отже, переконання —  це стійкі судження індивіда. Переконання можуть бути як раціональними, так і ірраціональними. У тому, що стосується ризику зараження ВІЛ, особливе значення мають ірраціональні переконання, пов’язані з ВІЛ. Так, наприклад, людина може вірити в дієвість тих чи інших нетрадиційних методів захисту від ВІЛ або, навпаки, заперечувати дієвість методів, визнаних ефективними.

Когнітивні особливості. Саме від когнітивної сфери залежать особливості оцінки ризику  індивідом різних обставин та взаємодію з людьми, внаслідок чого  індивід обирає стратегію  безпечності своєї поведінки.

Міжособистісні (групові) детермінанти ризику зараження ВІЛ. Ризик зараження ВІЛ є індивідуальним, але часто виявляється так, що в детермінації індивідуального ризику вагому (а іноді й провідну) роль виконують фактори міжособистісного спілкування, найчастіше спілкування зі значущими людьми й так званою референтною групою — соціальним оточенням, значущими людьми. До міжособистісного рівня можна віднести фактори ризику зараження ВІЛ, обумовлені характеристиками виховання в сім’ї, взаємодії з однолітками (групові норми, тиск) й динамікою інтимних відносин (пропозиції використання захисту розглядається як прояв недовіри, виникає страх втрати партнера).

Соціальні фактори ризику зараження ВІЛ. У контексті вивчення ВІЛ серед значущих системних факторів часто називають культурні норми, бідність і дискримінаційні практики, стигматизацію певних форм поведінки, недоступність інформації та ресурсів, а також відсутність політики щодо профілактики ВІЛ. До культурних норм, що обумовлюють ризик зараження ВІЛ, відносять, перш за все, норми, що регулюють інтимні стосунки людей й норми щодо здоров’я та отримання медичної допомоги. Якщо ці норми перешкоджають комунікації, обмежують доступ до профілактики, то вони сприяють зростанню ризику зараження ВІЛ. Зокрема, з місцевими культурними нормами можуть бути пов’язані так звані міфи про ВІЛ / СНІД.

Міфи про ВІЛ — це стійкі, ірраціональні уявлення, яких дотримується велика кількість людей, що відносяться до тієї чи іншої культури, і які сприяють розвитку епідемії.
Розглянемо деякі з них:

Міф №1: ВІЛ не існує.
Ця популярна, псевдонаукова теорія змови фармацевтичних корпорацій завдала й продовжує завдавати величезної шкоди зусиллям щодо профілактики ВІЛ. Ідея про те, що ВІЛ не існує призводить до відмови від тестування на ВІЛ, подальшому поширенню інфекції й зростання смертності хворих через відмову від антивірусної терапії.

Міф №2: ВІЛ-інфекція — це смертельний вирок.
З 1996 року існує ефективний засіб підтримки ВІЛ інфікованих – комбінована противірусна терапія, яка пригнічує розмноження ВІЛ в організмі. Мета терапії – зупинити розвиток ВІЛ-інфекції й не допустити, щоб у людини розвинувся СНІД. Терапію проти ВІЛ потрібно приймати ПОСТІЙНО, так, як інсулін при діабеті або таблетки при гіпертонії.

Міф №3: ВІЛ-інфекцією хворіють виключно соціально неблагополучні верстви населення.
Міф про те, що ВІЛ строго прив’язаний до якихось вузьких й замкнутих соціальних груп, знижує інтерес до профілактики і сприяє зростанню поширення ВІЛ у всіх шарах суспільства.

Отже, на шляху до подолання ВІЛ-інфекції важливим є просвітницько-профілактична робота, яка сприяє розширенню знань щодо шляхів поширення ВІЛ й способів індивідуального захисту, а також руйнує міфи що сприяють розповсюдженню інфекції. Також у боротьбі з ВІЛ-інфекцією необхідно проводити корекційну роботу спрямовану на гармонізацію індивідуальної поведінки підлітків (стабілізація самооцінки, відстоювання власних меж тощо). Крім того необхідно сприяти побудові групової ідентичності, яка передбачає здоровий спосіб життя.

Корисна інформація:

У Вінниці 01.12 з 12.00 до 17.00 на Європейській площі, працюватиме мобільна лабораторія Вінницького обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом й проводитиме безкоштовне тестування.

Також, за необхідності можна звернутись на Національну гарячу лінію з питань ВІЛ/СНІД
0800500451

КЕРІВНІ ДОКУМЕНТИ ЩОДО ПРОТИДІЇ ЕПІДЕМІЇ ВІЛ/СНІДУ В УКРАЇНІ